Ліна Костенко

Народилася 19 березня 1930 року в м. Ржищів на Київщині. Закінчила Київський педінститут і Літературний інститут у Москві. Дебютувала збіркою «Проміння землі» (1957). У 1960–1970-х її творчість опинилася під забороною, збірки не друкували, але вона не зраджувала переконань. «Маруся Чурай» (1979) принесла їй визнання. Згодом вийшли «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Берестечко» (1999) та роман у віршах «Записки українського самашедшого» (2010).

• Жанр: історичний роман у віршах (сучасні дослідники ще називають його історичною поемою).
• Час і місце: Полтава, XVII століття, часи Хмельниччини.
• Герої: Маруся Чурай — піснярка, глибока й чесна натура; Грицько Бобренко, її коханий; Іван Іскра, полтавський полковник, друг Марусі й чоловік високого сумління; Галя Вишняківна — суперниця.
• Сюжет: Грицько зраджує Марусю, і дівчина в розпачі отруює його зіллям; її судять і засуджують до страти; зрештою страту скасовують завдяки заступництву Іскри та козаків.
• Тема: доля талановитої людини, любов, зрада, суд над людиною й суд совісті.
• Ідея: твір утверджує силу пісні й слова як вічної памʼяті; мистецтво безсмертне, а людська гідність — понад усе.
• Композиція: у твір вплетено пісні Марусі Чурай, зокрема «Засвіт встали козаченьки».

У віршах Костенко: пошук істини, відповідальність за слово, природа, самотність митця, критика бездуховності. Відомі вірші: «Страшні слова, коли вони мовчать», «Крила», «Хай буде легко з вами».

Порада. «Маруся Чурай» має історичну основу, але тут художній вимисел: це не хроніка.

• Маруся — талановита піснярка; її пісні стають голосом народу. Вона мудра, горда, здатна на глибоке почуття й тяжкий вчинок.
• Іван Іскра — полтавський полковник, людина честі, розуміє дівчину й намагається її врятувати.
• Грицько — слабкий і нерішучий, поступається тиску й стає причиною драми.
• Галя Вишняківна — суперниця Марусі, символ звичайного, «земного» життя.
• Полтавський суд — зображення справедливості й несправедливості, закону та милосердя.

Мова Костенко афористична, багата на метафори, народнопоетична й водночас інтелектуальна. У творі багато ліричних відступів, роздумів про природу, історію, мистецтво. Вона любить вдалу деталь, парадокс, образ-символ.

Поетеса часто пише про відповідальність митця перед народом, про внутрішню свободу й самотність. Її вірші цитують як афоризми, бо вони втілюють мудрість і чесність. У 1970-х вона відмовилася друкуватися на компромісних умовах і майже на двадцять років зникла зі сцени, але повернулася сильнішою.