Кирилична писемність поширилася за Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Школи відкривали при церквах і монастирях. Ярослав Мудрий у Києві заснував бібліотеку при Софійському соборі. Найдавніші книги: Остромирове Євангеліє (1056–1057 рр.), що було переписане для новгородського посадника Остромира, та «Ізборник Святослава» (1073 р.).
Літописання розвинулося в Києво-Печерському монастирі. Монах Нестор уклав «Повість минулих літ» (початок XII ст.), у якій описано походження Русі та перші століття її історії. Наприкінці XII ст. з'явилося «Слово про похід Ігорів» — героїчна поема про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців (1185 р.). Київський митрополит Іларіон написав «Слово про закон і благодать» (1030–1040-ві рр.), а Володимир Мономах — «Повчання дітям». Серед галицько-волинських літописів: Галицько-Волинський літопис.